(1894-1956)

6 вересня 2012 р.

"Арсенал" - другий фільм з "української трилогії" Олександра Довженка

 Тож, ми розпочинаємо низку повідомлень про фільм "Арсенал".
У цьому пості ві знайдете огляд усього фільму цілком, а також інформацію щодо його створення, тощо.














Третій повнометражний фільм Олександра Довженка. Це революційна епопея, кінопоема, в основі сюжету якої лежить трагедія національної поразки й робітниче повстання на київському заводі «Арсенал» проти Центральної Ради та військ УНР в січні 1918 року. У 1925 році на Одеській кіностудії Лесем Курбасом був поставлений фільм «Арсенальці». Через два роки О. Довженко створив свій фільм на ту ж тему на основі сценарію, наданого ВУФКУ учасником подій М. Патлахом під заголовком «Січневе повстання в Києві 1918 року» (сценарій був драматургічно перероблений Довженком).
У трактовці подій фільм виявився неоднозначним. Одні вважали його поступкою владі, яка не припиняла звинувачувати Довженка в націоналізмі, особливо після виходу фільму «Звенигора». Інші вважали картину непрямим закидом націоналістам у тому, що вони втратили Україну, адже сам Довженко був свідком боїв за взяття столиці різними військами, як рядовий армії Української народної республіки. Про події він розповідає з великою достовірністю та щирістю, від чого цей стовідсотково більшовицькій твір не втрачає відчуття щеми автора за втраченим.
Юрій Лавриненко в своїй книзі «Розстріляне Відродження» про цю роботу Довженка пише так:
«Щоб уможливити собі дальшу працю в кіно, Довженко мусив зробити у другому своєму фільмі „Арсенал“ (1929) політичну концесію Москві, змалювавши повстання проти Центральної Ради, яку Довженко сам же і захищав у 1917-18 роках. Ця концесія, як видно це і з натяку в його „Автобіографії“, завдала йому „великого болю“. А проте Довженко показав красномовними експресіоністичними засобами красу і силу української людини, що невмируще стоїть в осередді самої смерті».

 «Арсенал» вважають одним з найвидатніших експресіоністських фільмів українського кіно. Серед усіх картин режисера він—найбагатший на кінематографічні знахідки: пряме авторське втручання у події, провокація глядача, психологічні паузи. Такою ж знахідкою була й праця з запрошеними неакторами. Режисер спілкується особисто з кожним, він провокує і робить так, що неактор забуває про камеру, і не грає, а діє. На роль головного героя Тимоша, червоного робітника заводу, Довженко запрошує Семена Свашенка, який грав раніше у «Арсенальцях» Леся Курбаса. Кінцевою сценою, де обстріляний і, напевне, загиблий герой наступає на ворогів далі й далі, Тимош нагадував Олексу Довбуша, від якого відскакували кулі. Саме цей кадр спонукав до внесення героїчного робітника до списку більшовицьких невмирущих ідолів та спровокував думку, нібито Довженко є найбільш комуністичним з усіх радянських режисерів.
Фільм вийшов на екрани Києва 25 лютого 1929 року, на московські — 26 березня того ж року. Під час Тижня української культури у Москві Довженко заявить, що це його перебування у Москві він «сприймає як нагоду перевірити свою мистецьку працю на відповідність діючим методам», маючи на увазі, звичайно, диктат комуністичної партії, яка намагається відібрати в українського кіно будь-яку національну складову. Але вже у 1935 р. О. Довженко заявить, що знімаючи фільми «він ставив собі мету громити український шовінізм і прославляти робочий клас».
«Арсенал» викликав схвальні відгуки у США та був запущений у невеликій кількості до західноєвропейського кінопрокату, але у скороченій на 150 метрів версії (Прага та Берлін).

Немає коментарів:

Дописати коментар